Жінки Херсонщини на небезпечній роботі: рятувальниця, військова, комунальниця
Людмила перевіряє повітря після ударів РФ, Тетяна служить у полку РЕБ, а Олена прибирає місто під обстрілами. Вони розповіли, як працюють із щоденними загрозами.
У Херсоні та області жінки щодня працюють у професіях, які через війну стали смертельно небезпечними. Серед них — рятувальниця, військовослужбовиця та комунальниця. Кожна з них розповіла про свою роботу та ризики, з якими стикається.
24-річна Людмила Ткаченко очолює відділення радіаційно-хімічного контролю в ГУ ДСНС України в Херсонській області. Вона має хімічну освіту. Після падіння російських безпілотників її група однією з перших виїжджає на місце, щоб перевірити рівень радіації та наявність небезпечних речовин.
«Наше завдання — провести радіаційну, хімічну розвідку, щоб виміряти радіаційний фон в повітрі, подивитися, чи є перевищення гранично-допустимої концентрації небезпечних хімічних речовин або наявність бойових отруйних речовин. Наша робота потрібна для того, щоб інші могли безпечно виконувати свою», — пояснює Людмила.
За її словами, у Херсоні ризик є практично щосекунди. Під час виклику доводиться стежити за небом і враховувати можливість повторних атак. На місці удару можна зіткнутися з невідомими речовинами, які не видно й не відчувається.
«Буває, що вже з першого погляду видно, що середовище небезпечне. Але в гіршому випадку зовні нічого не вказує на це, а наслідки можуть бути дуже серйозними», — каже рятувальниця.
Працює вона у захисному костюмі, бронезахисті та з апаратом на стисненому повітрі. Спорядження важить близько 25 кілограмів. Влітку в ньому спекотно, але, за словами Людмили, це ціна власної безпеки. Одного разу їй довелося відбирати проби невідомої речовини, коли в небі було багато дронів. Попри небезпеку, ідентифікацію провели.
28-річна Тетяна з позивним «Квітка» — начальниця групи психологічного супроводу та відновлення 310-го окремого полку РЕБ. В армії вона з 2020 року. Допомагає військовим адаптуватися до служби, проводить бесіди та організовує відновлення.
«Відновлення — одне з моїх найулюбленіших. Ми залучаємо хлопців, щоб вони перезавантажилися після свого повсякденного військового життя і на декілька хвилин відчули себе, можна навіть сказати, маленькою, щасливою дитиною», — розповідає Тетяна.
Її робота охоплює психологічні вправи, виїзні заходи, зміну обстановки та спортивні активності.
«Хлопці переключаються з одного на інше. Період відновлення — це коли ти на короткий проміжок часу забуваєш, хто ти є, і залишаєшся в цьому моменті», — додає вона.
За роки служби Тетяна пережила Маріуполь у 2022 році та російський полон. Вона служила у 36-й бригаді морської піхоти, була на заводі Ілліча, потім — прорив і полон. Останньою точкою дислокації був Севастополь, звідки її повернули додому. Про військову службу мріяла з дитинства: дідусь був міліціонером, батько служив у Національній гвардії.
«Свідоме рішення було з самого дитинства. Я думала: або бути поліцейською, бо в мене дідусь був міліціонером ще на той час, або бути військовою, бо тато служив у Національній гвардії. Але так сталося, що серце і душа були більш схильні до військової служби», — каже «Квітка».
У вільний час вона займається вокалом, танцями та стрейчингом. Жіночність, за її словами, не лише про зовнішність.
45-річна Олена Бацура третій рік працює в комунальному підприємстві «Парки Херсона». Вона прибирає вулиці, гілля, листя, побутові відходи та наслідки обстрілів. На роботу виходить у бронежилеті, а бригада має детектор дронів. Коли він попереджає про загрозу, працівники ховаються в укриття.
«Дрони літають. Зараз ми працюємо і повітряна тривога. Впало два КАБи. Шукаємо безпечні місця, де можна сховатись», — говорить Олена.
У травні 2025 року вона з колегами їхала прибирати територію в мікрорайоні Корабел. Тоді їх атакував російський дрон.
«Це було о восьмій годині ранку. Нас потім забрали звідти, і в нас теж контузія була. Ми три дні побули вдома, потім пили ліки, які нам виписали лікарі, і зараз знову працюємо», — розповідає жінка.
Її син Артем теж працює на цьому підприємстві, на сміттєвозі, і вже двічі потрапляв під дронові атаки. Олена зізнається, що бачила на роботі багато страшного: загиблих людей, тварин у підвалах.
«Буває, що люди лежать загиблі, накриті. Є там, де тварини у підвалах. Багато такого, що й не хочеться розповідати, і страшно розповідати, бо це життя, це війна, і ми в цій війні живемо», — ділиться вона.
За освітою Олена — контролерка якості тканин, але текстильний комбінат у місті закрився, тож за фахом вона не працювала. До «Парків Херсона» 18 років займалася благоустроєм. Нині продовжує дбати про чистоту міста, хоч і в умовах війни.
«Вже йде п'ятий рік війни, то вже, як кажуть, незвично, але все одно працювати треба. Тому що, якщо ми не будемо працювати і не будемо підтримувати наше місто, то воно буде брудним», — підсумовує Олена.
