Втратили дім, але не надію: історія пенсіонерів з Олешок, які одружилися на Прикарпатті

Василь та Надія Кравченки, які переїхали з Олешок на Херсонщині до Печеніжина на Івано-Франківщині, офіційно зареєстрували шлюб. Пара прожила разом 11 років, перш ніж Василь вирішив зробити пропозицію.

«Я, як кажуть, з мосту — в кар'єр. Так і так. Я — удівець. Приїхав сватитися. Без сватів, без нікого, сам. Вона так м'ялася, м'ялася. Потім каже: "Можна, заходь"», — згадує Василь.

Пара познайомилася завдяки спільній приятельці. Обоє вже пережили втрату попередніх партнерів. Надія має трьох дітей і трьох онуків, у Василя — двоє дітей. Цьогоріч Василь вирішив, що час узаконити стосунки.

«Каже: "Надійко, повернись!" Я повертаюся, а він стоїть навколішки. Каже: "Виходь за мене заміж". Відповідаю: "Вась, ти чого? Ми з тобою вже стільки років живемо". А він каже: "Я не хочу так"», — розповідає Надія.

До війни подружжя мешкало в Олешках. Василь понад пів століття працював тренером із веслування на байдарках, очолював дитячу спортивну школу. Надія працювала кухаркою, вирощувала городину та волонтерила.

Майже рік пара прожила в окупованих Олешках, ховаючись від обстрілів у підвалі та гаражі. Коли зруйнували Каховську ГЕС, їхній дім пішов під воду. Дорога з окупації тривала чотири дні: через Крим, Росію, Латвію, Польщу та Румунію.

Тепер подружжя орендує житло в Печеніжині. Василь переніс операцію на серці, йому встановили стент. Надія облаштувала теплицю, де вирощує помідори — близько 120 кущів, хоча вдома їх було до 2 тисяч. Пара співає, волонтерить і допомагає військовим.

«Ось тут тепличку Вася мені зробив: вже бігаю-накриваю. Він мене поважає. Він мене цінує. Бачу, що мене любить. Ну, а що для жінки треба?» — каже Надія.

Подружжя мріє придбати власну оселю на Прикарпатті.