Життя за 16 км від фронту: як виживає Грушівка під атаками дронів

Село Грушівка на Дніпропетровщині опинилося в епіцентрі щоденних атак. Від позицій російських військ його відділяє лише висохле Каховське водосховище. Місцеві кажуть, що обстріли стали значно інтенсивнішими з листопада 2025 року, і тепер ворог б'є по центру селища, де розташовані магазини та дитячі майданчики.

Зараз у Грушівці залишилася приблизно половина з 3,5 тисячі мешканців. Люди майже не користуються автомобілями через атаки дронів на дорогах. Нещодавно внаслідок удару по машині загинув 15-річний хлопець з Нововоронцовки, ще двоє підлітків дістали поранення.

«Машини бояться сюди приїжджати. Люди майже на машинах не їздять. Зараз перейшли всі або на велосипеди, або на скутери, тому що можна заховатися хоч під дерево», — розповідає місцева жителька Людмила.

Через небезпеку перевізники відмовляються завозити продукти до села. Запорізька маршрутка вже не їздить — вона побита, воронцовська також припинила рейси. Люди з тривогою кажуть, що можуть залишитися без хліба.

У Грушівці не працює сигнал повітряної тривоги. Мешканці орієнтуються на звуки: чують артилерійські «виходи» з іншого берега та гул дронів. Від пострілу до удару, за їхніми спостереженнями, минає близько 30–40 секунд. Ховаються у будинках, підвалах, за деревами.

Місцева жителька Наталія розповідає, що від постійного страху рятується рукоділлям: в'яже домовиків, обереги та робить шкатулки. «Я тоді відключаюся від всього», — зізнається жінка.

У селі залишаються родини з дітьми. Малеча вже звикла до звуків вибухів. Чотирирічний племінник Аліни, почувши дрон, сам біжить до хати й каже, що треба ховатися. А семирічна онука Людмили торік пережила момент, коли безпілотник завис просто над нею під час прогулянки. Тепер дівчинка лякається кожного шороху.

«Вона росіян обзиває кацапами. Каже: "Я їх ненавиджу". Їздили в Кривий Ріг, а там сирена. Вона каже: "Ой, вже проснувся цей Путін. Щоб ти здох". Така мала вже розуміє», — розповідає Людмила.

Стадіон, парк та інші відкриті місця діти майже не відвідують. На прогулянки виходять лише у відносно спокійні моменти.

Попри щоденну небезпеку, багато хто не планує виїжджати. Люди кажуть, що не мають на це грошей, а виживати допомагають городи, власне господарство та свердловини. Перша хвиля від'їзду була на початку повномасштабної війни, друга почалася наприкінці 2025 року, коли атаки посилилися.

Обов'язкової чи примусової евакуації родин із дітьми в селі не оголошували. Ті, хто хоче виїхати, роблять це самостійно або за допомогою волонтерів. Мешканці Грушівки продовжують жити і вірять у завершення війни.

«Неба мирного хочемо. Найголовніше, треба перемоги і миру. І щоб всі хлопці повернулися додому. Хочеться, щоб все це скоріше завершилося. Віримо», — каже Людмила.