«Це просто моя робота»: 25-річний водій морської піхоти з Херсонщиною в серці лишається на службі

Йому 25, він водій в інженерно-маскувальному батальйоні 15-го окремого полку підтримки 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ. Воює від початку повномасштабного вторгнення. За фахом будівельник, але цивільного життя, за його словами, майже не було.

«У війську я завжди хотів служити. В мене батько служив, всі служили. І тому я сказав: я ніколи не обійду цю ситуацію, я приєднаюсь до Збройних Сил України, щоб захищати нашу Батьківщину», — розповідає «Алі».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, служити пішла вся чоловіча частина родини. «Вдома з сім'ї тільки я і сестра, дуже багато родичів, двоюрідних братів — і всі-всі-всі військові. І всі пішли служити, і як це, я не піду? Кажу: «Гайда!» Треба так треба», — згадує він.

За час війни «Алі» побував на багатьох напрямках. Служив у херсонській 124-й бригаді територіальної оборони, ходив із побратимами на лівий берег. Хоча виріс на Вінниччині, з Херсонщиною у нього пов'язані дитячі спогади: «Мати моя херсонська, сестра народилась у Херсоні, всі родичі з Херсонщини — я більше херсонець, ніж вінничанин, можна сказати».

Місто, яке він пам'ятає з дитинства, і нинішній Херсон — різні. «Коли я був малим, приїжджав, дядько зустрічав на автовокзалі, ми їли пиріжки. Раніше мені Херсон здавався таким великим містом, а зараз я розумію, що це таке маленьке місто. Все таке рідне. Якщо зрівняти раніше — міста немає. Яке тут бурлило життя… Не можеш просто прийняти цю реальність», — говорить військовий.

Зараз він доставляє побратимів і вантажі, допомагає встановлювати антидронові сітки. Автомобіль — неброньований. «Завжди важливе життя людей. Завести, зберегти своє життя і в першу чергу побратимів. Тому що коли я їх везу, все залежить від мене. Швидко завіз, швидко вивіз. Це дуже складно морально, тому що ти розумієш, що будуть бити завжди водія. Автомобіль неброньований, незахищений — і ти просто їдеш і віриш у Бога», — розповідає «Алі».

Він мав можливість звільнитися через захворювання, але залишився. «Можна ж виконувати якусь роботу, навіщо виходити, сидіти вдома і нічого не робити, а так — користь приносити. Ніхто ж цього не зробить, все одно має хтось виконувати», — пояснює він.

«Щоб просто вони не пішли далі. Якщо вони прорвуться далі — буде дуже-дуже погано. Просто потрібно стримати ворога. Це просто моя робота. Я роблю свою роботу», — каже військовий. І додає, що навіть після перемоги не збирається звільнятися: «Я, якщо чесно, я кайфую від цієї роботи. Я не бачу для себе іншої якоїсь роботи. Навіть якщо закінчиться повномасштабне вторгнення — все одно буду продовжувати служити».