Водій морської піхоти з Херсонщини служить попри здоров'я: «Це просто моя робота»

Йому 25, і з 18 років він у війську. За фахом «Алі» — будівельник, але цивільного життя, за його словами, практично не було. Нині він водій в інженерно-маскувальному батальйоні 15-го окремого полку підтримки 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ.

Служити хотів завжди, бо військовими були батько й родичі. «У війську я завжди хотів служити. В мене батько служив, всі служили. І тому я сказав: я ніколи не обійду цю ситуацію, я приєднаюсь до Збройних Сил України, щоб захищати нашу Батьківщину», — розповідає він.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, на службу пішла вся чоловіча частина родини. «Вдома з сім'ї тільки я і сестра, дуже багато родичів, двоюрідних братів — і всі-всі-всі військові. І всі пішли служити, і як це, я не піду? Кажу: «Гайда!» Треба так треба», — каже «Алі».

За час повномасштабної війни він воював на багатьох напрямках: Донеччина, Харківщина, Запоріжжя. Служив у херсонській 124-й бригаді територіальної оборони, разом із побратимами ходив на лівий берег.

Хоч виріс «Алі» на Вінниччині, з Херсонщиною у нього пов'язані дитячі спогади: мати херсонська, сестра народилася в Херсоні, усі родичі звідси. «Я більше херсонець, ніж вінничанин, можна сказати», — говорить військовий.

Місто, яке він пам'ятає з дитинства, і Херсон нинішній — різні. «Коли я був малим, приїжджав, дядько зустрічав на автовокзалі, ми їли пиріжки. Раніше мені Херсон здавався таким великим містом, а зараз я розумію, що це таке маленьке місто. Все таке рідне. Якщо зрівняти раніше — міста немає. Яке тут бурлило життя… Не можеш просто прийняти цю реальність», — ділиться він.

Тепер робота «Алі» — доставляти побратимів і вантажі, а також допомагати встановлювати антидронові сітки. Автомобіль у нього неброньований. «Завжди важливе життя людей. Завести, зберегти своє життя і в першу чергу побратимів. Тому що коли я їх везу, все залежить від мене. Швидко завіз, швидко вивіз. Це дуже складно морально, тому що ти розумієш, що будуть бити завжди водія. Автомобіль неброньований, незахищений — і ти просто їдеш і віриш у Бога», — розповідає водій.

Звільнитися через захворювання він міг, але не став. «Можна ж виконувати якусь роботу, навіщо виходити, сидіти вдома і нічого не робити, а так — користь приносити. Ніхто ж цього не зробить, все одно має хтось виконувати», — пояснює «Алі».

Свою справу він називає просто роботою: «Щоб просто вони не пішли далі. Якщо вони прорвуться далі — буде дуже-дуже погано. Просто потрібно стримати ворога. Це просто моя робота. Я роблю свою роботу». І додає, що навіть після перемоги звільнятися не збирається: «Я, якщо чесно, я кайфую від цієї роботи. Я не бачу для себе іншої якоїсь роботи. Навіть якщо закінчиться повномасштабне вторгнення — все одно буду продовжувати служити».