Херсонка відкрила бізнес на Кіровоградщині

Олександра Соценко знає, як починати все з нуля. У лютому 2022 року вона залишилася сама у Херсоні — вагітна, з трирічною дитиною на руках, бо чоловік-військовий пішов на фронт. Жінка пережила окупацію, виїзд через сім блокпостів, народження сина в Італії та рік розлуки з чоловіком. Зараз вона мешкає на хуторі поблизу Малої Виски і знову займається улюбленою справою — проводить анімаційні свята.

«З 24 лютого ранку я не бачила чоловіка. Мені подзвонила свекруха і запропонувала переїхати до неї в інший район. А вже з 1 березня сталася окупація. На базарах по 6-8 годин стояли в чергах, яйця були по 90 гривень. З'явилися російські рейди, вони шукали родини військових, а у нас у родині всі військовослужбовці», — розповідає Олександра.

Спочатку родина виїхала до Болгарії, потім до Італії, де народилася друга дитина. Чоловік уперше побачив молодшого сина, коли тому вже було пів року. Після цієї зустрічі жінка вирішила повертатися в Україну.

У Кропивницькому її накрило емоційне вигорання. «Я відчувала несправедливість, мене накрили злість і ненависть. Я настільки фокусувалася на тому, щоб просто вижити, що не давала собі проживати інші емоції», — згадує переселенка. Родина переїхала в затишний будинок на хуторі в селі Лозуватка. Жінка звернулася до психіатра, який призначив лікування, і через 2,5 місяця усамітнення на природі вирішила повертатися до роботи.

«Або я заведу козу і впаду в депресію, або віднайду нову себе», — каже Олександра. Колеги з Херсона вислали перші костюми, чоловік подарував колонку з мікрофонами. Перший вживаний костюм коштував 1000 гривень, перше замовлення — 150 гривень, та ще 50 «на каву». Жінка влаштувалася вчителькою вокалу в музичну школу, відкрила ФОП, виграла гранти від ветеранської організації та Червоного Хреста.

Свій проєкт Олександра назвала «Мокоша» — на честь української богині-берегині. Зараз у команді три ФОПи, вони співпрацюють із громадськими організаціями Малої Виски та безкоштовно проводять програми емоційного відновлення для дітей-переселенців, малозабезпечених і дітей загиблих військових.

«Сплачувати податки — мій свідомий внесок у перемогу. Війна навчила жити сьогоденням. Я бачу себе тут, серед цих людей, і мені класно», — підсумовує жінка.