Полонений мер Херсона: свідчення з Кізеля і звернення сина до президента

Херсонського міського голову Ігоря Колихаєва росгвардійці та ФСБ затримали 28 червня 2022 року — через два місяці після того, як російські військові зайшли в будівлю міськради й поставили свого «мера». Відтоді рідні дізнаються про його стан переважно від колишніх полонених: спершу Чонгар, потім Таганрозь, а з 2024 року — СІЗО №3 у Кізелі Пермського краю.

За словами радниці Колихаєва, до останнього він працював дистанційно й не визнавав окупаційної влади. Новопризначений «мер» за кілька днів до викрадення кликав його на зустріч «про організацію майбутньої взаємодії» й погрожував арештом за відмову. Колихаєв на зустріч не пішов.

«росіяни дуже хотіли, щоб він із ними працював, бо в нього була дуже висока підтримка серед людей. Батько чітко сказав, що ні співпрацювати [з окупантами], ні просувати їхні наративи не буде», — каже син міського голови Святослав Колихаєв.

За свідченнями колишніх військовополонених, у вересні 2024-го Колихаєва разом з іншими новоприбулими били на «прийомці» в СІЗО в Кізелі — руками, ногами, дубинками, електрошокерами, із собаками. Саме в тому СІЗО того ж місяця після катувань загинули журналістка Вікторія Рощина й міський голова Дніпрорудного Євгеній Матвєєв.

«Хлопці розповідали, що, коли його завели в камеру після “прийомки”, він був такий самий синій, як і “азовці”. Про нього всі відгукувалися добре. Я був із ним у сусідній камері», — каже морпіх Євген Горох, звільнений у травні цього року.

Максим Ковтун, який у вересні 2024-го разом із Колихаєвим етапувався з Таганрога і два місяці сидів з ним в одній камері, згадує його відповіді на ранкових перевірках: «Тому що відмовився з вами співпрацювати». Військовий медик і Герой України Віктор Івчук, який провів із Колихаєвим дев'ять днів у одній камері, каже, що той на пропозиції взяти російський паспорт відповідав, що він українець і хоче додому. Через постійні побиття й те, що всіх змушували стояти, у Колихаєва набрякла й боліла ліва нога.

Після загибелі Рощиної та Матвєєва в СІЗО провели перевірку, і умови дещо покращили: краще годували, почали давати медичну допомогу. Колихаєву якийсь час давали антибіотики й мазі, водили в санчастину. За останніми свідченнями, по меддопомогу він уже не звертався.

Колишні військовополонені передали свідчення про Колихаєва Координаційному штабу та СБУ.

Святослав Колихаєв днями публічно звернувся до президента з проханням з'ясувати, що заважає поверненню батька. За його словами, він писав сотні звернень до СБУ, Коордштабу, омбудсмена й президента, але отримав обіцянки та ігнорування. Він також заявив про погрози тим, хто намагався допомогти родині, і про випадки, коли людям забороняли згадувати прізвище Колихаєва.

У Координаційному штабі відповіли, що питання повернення Колихаєва в роботі переговорної групи й не припинялося, але подробиць не розголошують. В Офісі омбудсмана кажуть, що підтримують зв'язок із родиною, питання на контролі у Дмитра Лубінця, який звертався й до уповноваженої з прав людини в рф, але відповідей не було. Там наголошують: з боку України перешкод для повернення немає, головна причина — позиція рф.

Колишній цивільний політв'язень Костянтин Давиденко, який сам провів у російському ув'язненні сім із половиною років, каже, що історії політичного саботажу тут не бачить: росія просто неохоче віддає публічних осіб. За його словами, механізм обміну військових прописаний, а для цивільних його нема, тож Колихаєв — радше заручник. За даними Давиденка, верифіковано близько 2,5 тисячі цивільних у російському полоні, ще про 4 тисячі відомо, що вони в полоні, але де саме — невідомо, а доля близько 16 тисяч лишається невідомою.