У Лазурному залишилося 35% людей, а курорт планують відбудувати — голова СВА

До повномасштабного вторгнення Лазурне жило курортним сезоном: влітку сюди з'їжджалися десятки тисяч відпочивальників, працювали готелі, пансіонати й кемпінги. Нині селище окуповане. За оцінкою голови Лазурненської селищної військової адміністрації Олексія Марченка, на території громади залишилося приблизно 35% довоєнного населення, а ситуація наближається до гуманітарної катастрофи.

За словами Марченка, поштовх до розвитку селищу дала децентралізація. Громада поєднала курортну зону з селами, де люди жили із сільського господарства: фермери працювали цілий рік, а влітку продавали продукцію просто в Лазурному. Туристичний збір дозволяв ремонтувати дороги, облаштовувати парки й алеї, займатися озелененням. Окремо розвивали узбережжя: комунальне підприємство проводило аукціони, а кошти йшли на техніку та благоустрій.

Найамбітнішим був проєкт La Perla Azzurra, відомий як «Херсонський Батумі», розрахований приблизно на 30 тисяч відпочивальників одночасно. До Лазурного приїжджали інвестувати турки. У пікові дні, за даними мобільних операторів, у громаді перебували близько 50 тисяч відвідувачів. Сезон хотіли зробити довшим, ніж три-чотири місяці, але заважала відсутність газифікації. Ще одним напрямком був кайтсерфінг: у затоці зустрічаються всі чотири напрямки вітру.

«Ми хотіли, щоб Лазурне було українським кайт-курортом», — говорить Марченко.

Усе це зупинило вторгнення. Перші окупаційні військові зайшли на територію громади приблизно 13 березня 2022 року, до того місцеві патрулювали вулиці, долучалися й мисливці. Окупанти взяли під контроль селищну раду, поставили блокпости на в'їздах і виїздах. У перші тижні вони шукали людей із проукраїнською позицією та проводили фільтраційні заходи.

Сам Марченко на момент окупації був за межами громади. Спочатку влада намагалася координувати роботу дистанційно: облаштовували укриття в підвалах школи й дитячого садка, робили запаси продуктів. Працівники ради виходили на роботу, доки росіяни не встановили контроль над будівлею. Нині органом влади в селищі є так зване «територіальне управління» на чолі з місцевим жителем Денисом Бондаревим, якому в червні повідомили про підозру в колабораціонізмі.

Для окупантів Лазурне — тилова територія. Між житловою частиною та морем розташована рекреаційна зона з базами відпочинку, фактично відокремлена від селища, тож військові користуються нею з мінімальним контактом із місцевими. Звідси вони їздять до Приморського, Залізного Порту, Скадовська та на острів Джарилгач, який використовують як полігон. Після навчань на острові сталися масштабні пожежі, вигоріли значні площі рослинності, зокрема занесеної до Червоної книги. На базі відпочинку «Чайка» окупанти облаштували катівню, куди звозили людей із проукраїнською позицією не лише з Лазурного, а й з інших населених пунктів району.

Росіяни заселяються в покинуті будинки. Окупаційна влада проводить так звану «інвентаризацію» нерухомості, після чого житло можуть визнати «безхазяйним» і передати приїжджим. У деяких випадках майно проукраїнських мешканців забирали без формальних процедур.

Частина фермерів спочатку працювала, сподіваючись на швидке звільнення. Під час жнив урожай господарств, власники яких виїхали, вивозили російські військові та окупаційна адміністрація. Ті, хто залишився, змушені переоформлювати бізнес за російськими правилами. Нині врожаї низькі, збуту немає, логістика зруйнована. Після підриву Каховської ГЕС стару зрошувальну систему вже не відновити — сільське господарство доведеться адаптувати до нових умов.

Світла в Лазурному не буває по три-чотири тижні, а без електрики немає й води. Люди не можуть поливати городи, вирощувати овочі, підготуватися до зими. Виникли проблеми й із газом у балонах.

«Більшість людей, хто не встиг підготуватися завчасно, готують їжу на вогнищі, на подвір'ї», — розповідає очільник СВА.

Продуктів стає менше: підприємці, які працюють за російськими правилами, дедалі частіше не можуть виїхати на закупівлі.

Після деокупації швидкого повернення до курортного життя не буде. Заміновані узбережжя та значна частина сільгоспземель. Російські підрозділи постійно змінюються і не завжди передають наступним карти мінних полів. У 2023 році на узбережжі на міні підірвалася сім'я, яка була біля моря.

Лазурненська СВА працює в релокації. У Миколаєві діє координаційний центр для мешканців Херсонщини, які евакуювалися або переїхали до Миколаївської області. Через нього допомагають і людям, які залишилися в окупації, зокрема з евакуацією та документами. За два роки роботи там облікували близько 30 тисяч людей — тоді як до повномасштабного вторгнення в усій громаді проживало близько 6800 осіб.

Адміністрація також підтримує військових, займається соціальними питаннями, допомагає дітям з оздоровленням і бере участь у відновленні вже деокупованих громад. Окремий напрямок — міжнародна співпраця. Близько двох років громада працює з французькими партнерами, серед яких депутат парламенту Франції Фредерік Петі. Вони вже передають евакуйованим мешканцям Херсонщини гуманітарні набори, а після деокупації готові долучитися до відновлення самої громади.

«Французькі партнери вже підписали угоду з нашою адміністрацією і готові після деокупації підтримувати саме нашу громаду, бо історично Лазурне і більшість населених пунктів громади були засновані саме французами, які займалися на території наших громад розвитком ще в 1800-х роках», — говорить пан Олексій.

Оцінити масштаби руйнувань зараз складно. Через віддаленість від лінії бойових дій зафіксовано відносно небагато пошкодженого майна — подано трохи більше 20 заявок. Та після деокупації доведеться вирішувати питання водопостачання, зрошення, газифікації, розмінування та інфраструктури.

Від довоєнної ідеї зробити Лазурне великим туристичним центром Марченко не відмовляється. Навпаки, вважає, що після звільнення громада розвине курорт швидше, ніж планувала до 2022 року.

«Я переконаний, що завдяки підтримці міжнародних донорів ми зможемо розвинути курорт значно швидше і якісніше, ніж планували до повномасштабного вторгнення», — говорить він.

Серед тих, хто чекає на повернення, вже є підприємці: деякі бізнесмени після деокупації хочуть не просто відновити довоєнні об'єкти, а створити значно масштабніші туристичні проєкти. Для цього, на думку Марченка, громаді потрібна довгострокова стратегія, яка не залежатиме від зміни керівництва.

«Головне — це чіткий план і чітка стратегія. Якщо вона прийнята на 5–10 років, то попри те, хто керуватиме, слід неухильно рухатися за нею», — каже начальник СВА.

Для Лазурного це означатиме новий старт: спершу розмінування землі й узбережжя, відновлення базової інфраструктури та повернення людей, а вже потім — вирішення, яким буде новий курорт. Марченко переконаний, що після звільнення Херсонщини міжнародна допомога не зникне, а її стане більше.

«Коли наші території звільнять, це буде така тенденція, що ви тільки і встигатимете приймати цю допомогу і реалізовувати її», — говорить він.