Блакитне після окупації: як живе село, де лишилося 19 мешканців
У майже зруйнованому селі Блакитне на Херсонщині після деокупації життя потроху повертається: із 28 будинків заселені сім, тут мешкають 19 людей. Люди лагодять оселі власними силами та чекають тиші.
За кілька кілометрів від Архангельського, за великим вапняковим кар’єром, розташоване село Блакитне. Навесні 2022 року воно опинилося в епіцентрі бойових дій і було майже стерте з лиця землі. Сьогодні тут немає магазинів, аптек, роботи, а залізнична станція та хлібоприймальне підприємство лежать у руїнах.
Староста Архангельського старостинського округу Олена Компанець розповідає, що до війни у 28 будинках села проживали 58 людей. Під час окупації мешканці поступово виїжджали. На день деокупації тут лишалися лише двоє чоловіків похилого віку. Один із них, на жаль, помер, інший живий, але окупація сильно підірвала його здоров’я.
«Зараз до нас у село повернулися люди. Проживає із 28 будинків лише сім, 19 людей. І ще прибула сім’я переселенців із семи чоловік, у них п’ятеро діточок. Людям взагалі ніде було жити», — зазначає староста.
Одна з місцевих жительок, Світлана, все своє життя прожила в Блакитному. В окупації родина покинула домівку, але щойно село деокупували, чоловіка запросили на роботу залізничником — і вони повернулися. Жінка каже, що за продуктами доводиться їздити до інших сіл, донька вступає до Бериславського медичного коледжу, і їй, звісно, скучно. Проте виїжджати родина не збирається.
«Це наша рідна домівка. Мені 42 роки, ми практично тут все життя прожили. Тяжко, дуже тяжко. Ну але це наше село», — розповідає Світлана.
А от 80-річна Іванівна, яка мешкає у згорілому будинку, куди їхати не може. Вона власними силами відремонтувала кухню: покрила дах, поставила вікна й двері. Сама косою викосила палісадники. Тримає козу та двох курей, що вціліли після нападів собак. Питну воду бере з трикубового резервуара.
Під час обстрілів жінка разом із сестрою, яка має інвалідність з дитинства, ховалася у вуличній бані. «Ми в тій бані і вдень і вночі, а вони летять оце через дім і туди. А тоді летить, і як зірветься — зразу такий вогонь, а тоді дим. І отут все застелило, не видно було нічого. Сестра моя так плакала, так кричала…» — згадує Іванівна.
Нещодавно на її подвір’я впав російський «Шахід», на щастя, вибухова частина не спрацювала. На стінах сараю досі видно сліди від оплавленої обшивки дрона. Син Іванівни був важко поранений під Бахмутом, зараз хворіє, і жінка час від часу навідує його в сусідньому селищі.
Попри все, Блакитне живе. Ті, хто отримав житлові сертифікати, поїхали в інші міста. Але тут досі ремонтують хвіртки, косять траву, лагодять дахи, садять городи й чекають, що наступна ніч буде тихою. Поки в селі горить хоча б одне світло у вікні, воно ще живе — бо тут залишаються люди, які називають його своїм домом.
