Ви знаєте, що я ніколи не заявляв про президентські амбіції. Не збираюся робити цього й сьогодні. Влада, як така, мене не цікавить.
Я ніколи не співпрацював із жодними політтехнологами, не обговорював з ними навіть гіпотетичні політичні плани. Ніколи не замовляв соціологічним компаніям дослідження на тему своїх президентських чи інших політичних рейтингів. І взагалі до публікації таких рейтингів ставлюсь стримано. А ще більш стримано – до їх обговорення, оскільки вважаю, що в країні сьогодні є точно більш важливіші речі для обговорення.
Я ніколи не давав жодних обіцянок політикам чи бізнесменам. І, чесно кажучи, з посмішкою ставлюсь до конспірологічних теорій, що мовляв, мене хтось фінансує чи «веде», або хтось за мною «стоїть» чи мною маніпулює.
Я є абсолютно самостійною, самодостатньою і фінансово незалежною людиною, яка заробила свої гроші чесною працею. І це, до речі, дозволяє мені, в тому числі, підтримувати тих, хто потребує допомоги. Я надаю таку посильну допомогу регулярно і це приносить мені велике задоволення. Зокрема, нині я частково оплачую навчання трьох українців у Стенфордському університеті, одному з найкращих вишів в світі. Я свідомо прийняв таке рішення і став коспонсором програми Ukrainian Emerging Leaders.
Я, до речі, і сам зараз навчаюсь у Стенфордському університеті, вивчаючи процеси розбудови політичних інституцій, державотворення, економіки, права. І роблю це зовсім не для того, як декому мариться, щоб «вивчитися на президента». А для того, щоб мати змогу предметно ставити запитання та висувати кваліфіковані вимоги представникам влади. Так, я ще не став непересічним фахівцем в кожній з цих галузей, але з кожним днем все більше і більше розумію зміст, форму, а головне, глибину тих завдань, які стоять перед нами.
13 років тому, на самому початку Помаранчевої революції, наша група перервала свій гастрольний тур. Тоді я пояснив свій вчинок так: «Я можу принести значно більше користі своїй країні як громадський діяч, ніж як музикант». Ці слова резонують мені й сьогодні.
Після Революції гідності я твердо пообіцяв сам собі, що більше ніколи, ні за яких обставин не буду стояти осторонь тих процесів, які відбуваються в нашій країні. Це — моя справа, як і справа кожного з вас. Це справа всіх громадян України.
Я був би щасливий, якби моє життя було пов’язане з творчістю, з тою річчю, яку дійсно дуже люблю. Дуже хотів би, щоби рівень політичної культури, розвиненість інституцій, державного апарату в Україні дозволяли мені взагалі ні про що інше, окрім творчості, не думати і на цьому концентруватись.
Та, на жаль, політичні та державні інституції слабкі. Політикам, які роками перебувають при владі та в опозиції, часто, до речі, міняючись між собою місцями, люди не вірять абсолютно. А самі політики надто рідко демонструють стратегічне мислення, готовність ставити суспільні інтереси вище, ніж власні, приватні, сімейні, політичні та фінансові інтереси.
Україна поступово перетворилась на найбіднішу чи одну з найбідніших держав в Європі.
Завинили в цьому всі політики, всі, які за останні 26 років перебували при владі. Але є в цьому й частка нашої провини: всі ці роки ми сподівались на черговий прихід чергового «месії», який прийде і врятує нас. Не врятує.
Ми всі разом маємо брати участь в творенні нашої держави. Незалежно від віку, фаху, роду занять чи місця проживання. Маємо робити спільну справу, кожного дня, чесно, якісно, ефективно. Робити нашу країну кращою і успішнішою.
Що заважає, запитаєте ви мене, нашій країні нарешті зіп’ятися на ноги?
Для будь-якої стійкої конструкції необхідною умовою є існування як мінімум трьох точок опори, трьох колон. Для сучасної європейської держави такими колонами є: верховенство права, якісний державний апарат та демократія, тобто підзвітність політиків виборцям.
В Україні дві з трьох колон – верховенство права та державний апарат – прогнили наскрізь. Їх фактично треба будувати з самого початку. Обережно, але впевнено треба робити це вже сьогодні. Третя колона – демократія – нібито виконує покладене на неї завдання: вибори відбуваються і начебто фальсифікацій на виборах сьогодні вже таких не має, як були раніше. Але те, що волевиявленням громадян очевидно маніпулюють — це всім нам ясно.
Підсумуємо: наша державна конструкція тримається лише на одній колоні та й та зроблена з напівякісного бетону. Тому треба негайно зводити дві колони – верховенство права і державний апарат та зміцнювати третю колону – демократію.
Ніхто з нас не може стояти осторонь цього процесу. Всі ми маємо бути за це відповідальні. Але тим не менше, основна робота лягає на плечі політиків. Як від влади, так і від опозиції.
Що їм, політикам, для цього потрібно вже сьогодні зробити? Я спробую перерахувати
1. Створити незалежний антикорупційний суд. Ця структура, або інший аналогічний судовий орган, мусить бути негайно створена, з’явитись вже зараз. Робити це треба швидко, рішуче та впевнено. Без зайвих слів. Державні крадії, особливо високого рангу, мають бути неминуче покарані.
2. Змінити виборче законодавство. Треба не лише запровадити відкриті виборчі списки, але й унеможливити політичну залежність Центральної виборчої комісії від впливу політичних партій. Новий склад ЦВК має бути сформований з професійних експертів, що мають незаплямовану репутацію. Треба зменшити роль олігархів і взагалі великих грошей у виборах. Треба жорстко обмежити використання політичної реклами на телебаченні та радіо. Наступні вибори мають відбутися за принципово інших умов.
3. Провести справжню ефективну реформу державної служби. І мова не лише про зменшення витрат на утримання держапарату, зробити його ефективним, гнучким, якісним і сучасним. А головне – потрібно сформувати нову генерацію чиновників, створивши умови для залучення до держслужби молодих, енергійних, освічених патріотів.
4. Реформувати Службу безпеки. З інструменту впливу на бізнес, яким на жаль, вона часто сьогодні є, має перетворитися на разючу зброю боротьби з тими, хто реально підриває сьогодні нашу безпеку та незалежність.
5. Розпочати дієву приватизацію. Ті державні підприємства, які є неефективними, а головне, є великим розсадником корупції й гальмують розвиток нашої країни, мають бути неодмінно роздержавлені
6. Припинити політичний лобізм. Оборудкам, замішаним на приватних інтересах політиків потрібно негайно покласти край. Саме ця ганебна політика тіньових схем, а не приватизація землі, медична чи освітня реформи робить 99% громадян біднішими. Цьому треба покласти край.
7. Змінити правила поведінки політиків. Очільники держави та претенденти на їх місце мусять стати відкритішими, простішими та доступнішими. Ну не може чиновник все життя знаходячись на державній службі, вести життя мільйонера, а деколи навіть мільярдера. В такій ситуації ніколи не буде довіри людей до влади.
8. Прищепити принцип відповідальності. Політикам треба вчитися виконувати власні обіцянки. А коли це неможливо, бо так теж буває, чітко і ясно пояснювати, чому так сталось, а також окреслювати шляхи того, як ці обіцянки можуть бути виконанні в майбутньому.
9. Запровадити культуру прозорої комунікації. Кожен крок політика має мати чітке, логічне, а головне, правдиве пояснення. Не треба тримати нас за ідіотів. Не потрібно всіх цих схем, «тьорок», «темників». Це все змушує політиків брехати і підриває довіру. Я впевнений, що найефективніша стратегія для влади, це два слова – говорити правду.
10. Публічно окреслити межі дозволеного. Є речі, що мають бути непорушними. Ніхто, ніколи, за жодних обставин не має порушувати ці принципи. Перелік цих табу має бути чітко сформульований та оприлюднений.
Ці 10 пунктів – не 10 заповідей. Це просто перші дуже необхідні кроки, щоб зробити нашу країну кращою та розв’язувати їх потрібно вже сьогодні.
Я повторюсь ще раз: я особисто не маю владних амбіцій. Я з радістю підтримаю того політика, владного чи опозиційного, чи партію, яка представляє його чи її, якщо вони спроможуться виконати ці 10 пунктів.
Ніколи, за жодних обставин не підтримаю того, хто не зможе виконати хоча б одного з них. Байдуже, закінчується його чи її прізвище на «-ко», чи на щось інше.
В кінці хотів би звернутись саме до політиків.
Панове політики, шановні борці за владу! До найближчих виборів ще півтора роки. У вас є час почати ці необхідні реформи, здійснювати ці необхідні кроки. У вас є час довести нам, виборцям, що ви справді любите свою країну. Час дійсно ще є, але його залишається все менше. І годинник цокає…
Якщо вам не все одно, і ви знаєте як зробити нашу державу Україною нашої мрії – не мовчіть. Діліться своїми думками та пропозиціями в соціальних мережах з хештегом #ЗнаюЯк.
Святослав Вакарчук, композитор