25-річний водій морської піхоти з Херсонщини служить далі попри здоров'я

25-річний «Алі» служить водієм в інженерно-маскувальному батальйоні 15-го окремого полку підтримки 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ. У війську він із 18 років, тож цивільного життя, за його словами, майже не бачив. За фахом — будівельник.

«У війську я завжди хотів служити. В мене батько служив, всі служили. І тому я сказав: я ніколи не обійду цю ситуацію, я приєднаюсь до Збройних Сил України, щоб захищати нашу Батьківщину», — розповідає чоловік.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, до лав став увесь чоловічий склад родини. «Вдома з сім'ї тільки я і сестра, дуже багато родичів, двоюрідних братів — і всі-всі-всі військові. І всі пішли служити, і як це, я не піду? Кажу: «Гайда!» Треба так треба», — згадує «Алі».

За час війни він воював на різних напрямках: Донеччина, Харківщина, Запоріжжя. Служив у херсонській 124-й бригаді територіальної оборони, разом із побратимами ходив на лівий берег.

Хоча виріс «Алі» на Вінниччині, з Херсонщиною у нього пов'язані дитячі спогади. «Мати моя херсонська, сестра народилась у Херсоні, всі родичі з Херсонщини — я більше херсонець, ніж вінничанин, можна сказати», — каже він.

Місто з дитинства і нинішній Херсон для нього — різні. «Коли я був малим, приїжджав, дядько зустрічав на автовокзалі, ми їли пиріжки. Раніше мені Херсон здавався таким великим містом, а зараз я розумію, що це таке маленьке місто. Все таке рідне. Якщо зрівняти раніше — міста немає. Яке тут бурлило життя… Не можеш просто прийняти цю реальність», — говорить військовий.

Нині його завдання — підвозити побратимів і вантажі, а також допомагати зі встановленням антидронових сіток. Автомобіль, на якому він їздить, неброньований.

«Завжди важливе життя людей. Завести, зберегти своє життя і в першу чергу побратимів. Тому що коли я їх везу, все залежить від мене. Швидко завіз, швидко вивіз. Це дуже складно морально, тому що ти розумієш, що будуть бити завжди водія. Автомобіль неброньований, незахищений — і ти просто їдеш і віриш у Бога», — розповідає «Алі».

Через захворювання він мав право звільнитися, але не скористався ним. «Можна ж виконувати якусь роботу, навіщо виходити, сидіти вдома і нічого не робити, а так — користь приносити. Ніхто ж цього не зробить, все одно має хтось виконувати», — пояснює своє рішення чоловік.

Головне завдання, каже він, — стримати ворога. «Щоб просто вони не пішли далі. Якщо вони прорвуться далі — буде дуже-дуже погано. Просто потрібно стримати ворога. Це просто моя робота. Я роблю свою роботу», — говорить «Алі».

Звільнятися він не планує навіть після завершення повномасштабного вторгнення. «Я, якщо чесно, я кайфую від цієї роботи. Я не бачу для себе іншої якоїсь роботи. Навіть якщо закінчиться повномасштабне вторгнення — все одно буду продовжувати служити», — каже військовий.