25-річний водій морської піхоти на Херсонщині залишається на службі попри здоров'я

«Алі» служить водієм в інженерно-маскувальному батальйоні 15-го окремого полку підтримки 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ. Йому 25 років, у війську він із 18-ти. За фахом будівельник, але цивільного життя, за його словами, майже не було.

«У війську я завжди хотів служити. В мене батько служив, всі служили. І тому я сказав: я ніколи не обійду цю ситуацію, я приєднаюсь до Збройних Сил України, щоб захищати нашу Батьківщину», — розповідає військовий.

Із початком повномасштабного вторгнення до лав стали всі чоловіки в родині. «Вдома з сім'ї тільки я і сестра, дуже багато родичів, двоюрідних братів — і всі-всі-всі військові. І всі пішли служити, і як це, я не піду? Кажу: «Гайда!» Треба так треба», — каже «Алі».

За час повномасштабної війни він воював на кількох напрямках — на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі. Служив у херсонській 124-й бригаді територіальної оборони, разом із побратимами ходив на лівий берег.

Хоча виріс «Алі» на Вінниччині, з Херсонщиною у нього пов'язані дитячі спогади: «Мати моя херсонська, сестра народилась у Херсоні, всі родичі з Херсонщини — я більше херсонець, ніж вінничанин, можна сказати».

Місто, яке він пам'ятає з дитинства, і нинішній Херсон — різні. «Коли я був малим, приїжджав, дядько зустрічав на автовокзалі, ми їли пиріжки. Раніше мені Херсон здавався таким великим містом, а зараз я розумію, що це таке маленьке місто. Все таке рідне. Якщо зрівняти раніше — міста немає. Яке тут бурлило життя… Не можеш просто прийняти цю реальність», — говорить він.

Зараз його робота — доставляти побратимів і вантажі, а також допомагати встановлювати антидронові сітки. Автомобіль, на якому він їздить, неброньований. «Завжди важливе життя людей. Завести, зберегти своє життя і в першу чергу побратимів. Тому що коли я їх везу, все залежить від мене. Швидко завіз, швидко вивіз. Це дуже складно морально, тому що ти розумієш, що будуть бити завжди водія. Автомобіль неброньований, незахищений — і ти просто їдеш і віриш у Бога», — розповідає «Алі».

Військовий визнає, що міг звільнитися через захворювання, але не скористався цим правом. «Можна ж виконувати якусь роботу, навіщо виходити, сидіти вдома і нічого не робити, а так — користь приносити. Ніхто ж цього не зробить, все одно має хтось виконувати», — пояснює він.

Головне завдання, каже «Алі», — стримати ворога. «Щоб просто вони не пішли далі. Якщо вони прорвуться далі — буде дуже-дуже погано. Просто потрібно стримати ворога. Це просто моя робота. Я роблю свою роботу», — говорить військовий.

Звільнятися після перемоги він теж не планує: «Я, якщо чесно, я кайфую від цієї роботи. Я не бачу для себе іншої якоїсь роботи. Навіть якщо закінчиться повномасштабне вторгнення — все одно буду продовжувати служити».