«Не виходжу з дому без турнікету»: як херсонці рятують життя під обстрілами

Завідувачка дитячого амбулаторно-поліклінічного центру обласної дитячої лікарні Юлія Галінська розповідає, що завжди бере з собою турнікет, незалежно від того, пересувається пішки чи автомобілем. Вона радить не знімати його, щоб він був поруч у будь-яку мить.

«Про красу вже не йде мова. Яка краса, якщо у нас така безпекова ситуація. Вона може бути різна, застати у той момент, коли не чекаєш. Тому рекомендую причепити турнікет і ніколи не знімати, щоб він завжди був поруч. Тому що це врятує життя насамперед хоча б вам. А ще краще — врятує життя і всім, хто буде поруч з вами», — каже лікарка.

Звичка носити турнікет з'явилася після того, як Юлія стала свідком обстрілу 14 лютого 2024 року в Дніпровському районі. Тоді на дитячому майданчику від артилерійського удару постраждали двоє дітей. Медик зізнається, що навіть вона не була готова до деяких речей — поруч не виявилося джгута, тож довелося використовувати підручні засоби.

«У мене був шарф, і я надавала допомогу: перев'язувала кровотечу, зупиняла. У дівчинки були травмовані судини правої ноги і треба було накладати джгут. Коли її ми привезли в лікарню, нам сповістили, що саме накладання джгута і врятувала її ногу, і її саму врятувала від масивної кровотечі. На жаль, хлопчика ми не врятували, тому що там були поранення несумісні з життям», — розповідає Галінська.

Волонтери ГО «Сильні Бо Вільні» також пройшли курси домедичної допомоги. У березні 2025 року в Дніпровському районі під атаку російського дрона потрапив екіпаж «Соціального таксі». Волонтер Віталій Комлик розповідає, що поранення зазнав водій: «Десь 40 метрів від нас. Був на оптоволокні, тому прибори не зафіксували. Ми вибігли, а водія зачепило уламками. Почекали, щоб повторного удару не було. Вийшли, забрали його, з бронежилета зірвали аптечку і почали перебинтовувати, викликали швидку. У нього була не сильна кровотеча. Ми зупинили її, замотали і потім вже "швидка" робила свою справу».

Керівник організації Ігор Чорний показує індивідуальну аптечку, з якою пересуваються містом волонтери. Усередині — турнікети, гемостатичні бинти та перев'язувальний матеріал. Він наголошує, що все має бути розпаковане та готове до використання: «Дехто навіть турнікет носить не розпакований, хоча він має бути розпакований. Вже заготовлений для того, щоб можна було швидко відреагувати. Це аптечка нова, вона ще не використовувалась. Але має бути все відкрито, готове до використання. Це необхідно щоб було в кожної людини».

6 квітня 2026 року під вогнем опинився Корабельний район. Волонтери, які були поруч, надали допомогу пораненим. Ігор Чорний згадує: «Були поранені, ми туди підбігли. Зі мною був волонтер Дмитро, теж з аптечкою. Там жінці ногу перебинтували. Поруч, на жаль, загиблі. Почув, що потрібна допомога в іншому місці, побіг. Там у людини за вухом уламок в голові був. Він почав у паніці казати: "Дістаньте його". Я його просив заспокоїтись. Кровотечі не було, уламок стирчав. Я попросив заспокоїтись, свого волонтера відкрити аптечку, взяли гемостатичний бинт, щоб просто трошки притиснути. І так само перемотали».

Бойовий медик на позивний «Челентано» з групи Управління Корпусу оперативно-раптової дії Головного управління Національної поліції в Херсонській області пояснює, що домедична допомога не лікує, а дає шанс вижити. Найважче, за його словами, коли КАБи прилітають у житлові масиви — доводиться обходити поверхи та квартири, а люди можуть не відповідати.

«Є поранення, які не виживуть, якщо ми не надамо допомогу. Це чітко описує протокол MARCH, за яким навчається наш підрозділ. Там уже розділяється на зупинення критичних кровотеч, на забезпечення прохідності дихальних шляхів і також вирівнювання процесів і забезпечення процесів дихання. До прибуття у лікарню перших трьох показників у Херсоні вистачить, якщо їх закрити», — каже він.

Завідувач хірургічного відділення Віталій Хомуха зазначає, що близько 50% поранених привозять до лікарні не медики, а перехожі або самі постраждалі. Часто це люди з «червоних зон», куди «швидкій» дістатися складно. Він наголошує, що вчасно накладений джгут рятує життя, але важливо вміти ним користуватися.

Лікар-хірург Олег Пінчук додає, що пацієнти з турнікетами прибувають до приймального відділення вчасно, і це майже завжди рятує їм життя. Він зазначає, що не обов'язково мати фабричний турнікет — підійдуть і підручні засоби. «Особисто я ходжу з двома, щоб один собі, а один комусь. Це рятує на 100%», — каже Пінчук.