Три різні цифри виборців: як Росія рахувала явку на окупованій Херсонщині

Росія завершила псевдовибори до Державної думи на окупованій частині Херсонської області. Створений окупаційною владою виборчком заявив про явку 74,61%. Незалежного спостереження на цих «виборах» не було, тож залишається рахувати лише ті цифри, які оприлюднили самі росіяни.

І навіть вони не сходяться між собою. Станом на 1 січня 2026 року створена Росією «виборча комісія Херсонської області» повідомляла про 340 573 зареєстрованих виборців. Улітку очільниця окупаційного виборчкому Марина Захарова називала вже понад 335 тисяч — менше, ніж раніше, і пояснювала це актуалізацією реєстру.

А в документах російської ЦВК фігурує зовсім інша цифра. 27 квітня ЦВК РФ визначала кількість підписів, потрібних кандидатам-мажоритарникам, і для Херсонського одномандатного округу №187 у постанові вказала 381 319 виборців. Від цієї кількості рахували необхідні кандидату 3% підписів — 11 440.

Отже, за кілька місяців російські органи назвали три показники: 381 319 у постанові ЦВК, 340 573 станом на 1 січня і понад 335 тисяч улітку. Різниця між найбільшим і найменшим — понад 46 тисяч людей, приблизно 12%. Пояснення, звідки взялася цифра в постанові ЦВК, у російських повідомленнях немає.

Голосування розтягнули на значну частину вересня: проводили дострокове та виїзне голосування. За даними окупаційного виборчкому, його представники обійшли понад 80 тисяч домоволодінь, працювали 353 мобільні групи. Ще до початку основних трьох днів голосування 18–20 вересня Захарова оголосила явку 47,2%. Далі вона зростала: 58,31% після 18 вересня, 65,63% після 19-го, і фінальні 74,61%.

Але 74,61% — це від якої кількості? Якщо від 335 тисяч, то це приблизно 250 тисяч людей. Якщо від 340 573 — близько 254 тисяч. Якщо від 381 319 — близько 284,5 тисячі. Різниця між крайніми показниками — приблизно 35 тисяч голосів. Тож без даних про те, яку саме кількість зареєстрованих виборців узяли за основу, перевірити заявлені відсотки неможливо.

Окрема проблема — встановити, хто саме голосував. Росія використовувала систему «Мобільний виборець», яка дозволяла голосувати не за місцем реєстрації. Окупаційна влада сама пояснювала цей механізм на прикладі людей, чиї документи містили реєстрацію на правобережжі Херсонщини, яке Росія не контролює. Сам по собі механізм зміни місця голосування не свідчить про фальсифікацію — проблема в тому, що перевірити реєстр таких переміщень незалежно неможливо.

До того ж окупаційна адміністрація повідомляла: якщо людини не було у списку, її могли включити до додаткового списку прямо на дільниці за заявою. Тобто одночасно існували основні списки, «Мобільний виборець» і додаткове включення на місцях. Скільки унікальних людей охоплювали ці списки і як система виключала повторне врахування однієї людини — встановити незалежно неможливо. Це не доводить, що хтось голосував кілька разів, але й перевірити, що такого не було, за оприлюдненими даними не виходить.

Насамперед Росія організувала голосування на території іншої держави — Херсонська область є територією України, і Росія не контролює навіть усю область, яку оголосила своїм «суб'єктом». Але навіть якщо дивитися лише на процедуру, питань більше, ніж відповідей: невідома кількість виборців, значна частина голосів зібрана достроково й через мобільні групи, а до реєстру, який дозволив би порахувати унікальних виборців, доступу немає. Тож питання «за кого голосували» навіть не встигає виникнути — спершу росіянам доведеться відповісти на значно простіше: скільки людей вони взагалі рахували.