У Нововоронцовці аптека працює попри обстріли: «Люди приходять не лише за ліками»

Нововоронцовка розташована на березі Дніпра, і тихі дні тут останнім часом бувають рідко. Селище перебуває в зоні активних бойових дій, тож люди живуть під звуки ворожих дронів та артилерії. Попри це аптека не зачиняється.

Завідувачка Олена Плевако народилася в Нововоронцовці. Свого часу вона жила в Києві й працювала економістом, але мріяла про фармацію ще з дитинства — тож змінила професію. 2016 року вона повернулася до рідного селища, а фармацевтом працює з 2018-го.

За її словами, спокійними днями останнім часом не випадає насолоджуватися. «Тихі дні останнім часом бувають рідко. Прислуховуєшся до кожного звуку, але продовжуєш працювати. Бувають дні, коли ми вчасно не можемо потрапити на роботу. Коли стає більш-менш спокійно, продовжуємо жити: проводимо час із родиною, зустрічаємося з друзями, посміхаємося», — розповідає Олена.

Вона не приховує, що під час вибухів страшно. «Спокій особливо не вдається зберігати. Під час обстрілів всередині все перевертається, просто чекаєш, коли це закінчиться», — зізнається фармацевтка. Та на її ставлення до роботи це не впливає: «Я не розділяю людей за віком чи статусом. Для мене важливо надати якісну фармацевтичну опіку кожному».

У прифронтовому селищі до професійності фармацевта додається ще одна якість — чуйність. До аптеки приходять не тільки по ліки, а й по добре слово та увагу. «Дуже часто ми підпрацьовуємо психологами, — усміхається Олена. — Люди дуже відчувають наш настрій, тому ми намагаємося триматися позитивно. Є клієнти, для яких спілкування з нами іноді важливіше за саму покупку».

Змінилися й потреби відвідувачів. Через постійну напругу зріс попит на заспокійливі, антидепресанти та снодійні. Люди живуть у стані постійного стресу, тож особливо потребують уваги й фахової консультації.

«Без аптеки тут людям було б дуже складно. Найближчі міста — за 40 кілометрів, і до них ще потрібно дістатися», — пояснює завідувачка.

Залишатися в Нововоронцовці для неї — рішення непросте. Тут її дім, родина й колектив, за який вона відчуває відповідальність. В Олени двоє маленьких дітей, і їхня безпека для неї — безумовний пріоритет. Водночас її зупиняє думка про людей і команду, яким вона потрібна.

«Бо тут також є люди, яким потрібна допомога», — каже Олена.