Аптека на березі Дніпра: як фармацевти з Нововоронцовки працюють під обстрілами

Нововоронцовка стоїть на березі Дніпра, а до найближчих міст — десятки кілометрів. Селище входить до зони активних бойових дій: тут працюють ворожі дрони й артилерія, тож тихі дні бувають рідко. Попри це місцева «Аптека 9-1-1» не зачиняється.

Завідувачка аптеки Олена Плевако народилася в Нововоронцовці, потім жила в Києві й працювала економістом. Про фармацію мріяла з дитинства, тож змінила професію: 2016 року повернулася до рідного селища, а з 2018-го працює фармацевтом.

«Тихі дні останнім часом бувають рідко. Прислуховуєшся до кожного звуку, але продовжуєш працювати. Бувають дні, коли ми вчасно не можемо потрапити на роботу. Коли стає більш-менш спокійно, продовжуємо жити: проводимо час із родиною, зустрічаємося з друзями, посміхаємося», — розповідає вона.

Жінка не приховує, що під час вибухів страшно. «Спокій особливо не вдається зберігати. Під час обстрілів всередині все перевертається, просто чекаєш, коли це закінчиться», — зізнається фармацевтка. Та на ставлення до роботи це не впливає: «Я не розділяю людей за віком чи статусом. Для мене важливо надати якісну фармацевтичну опіку кожному».

У прифронтовому селищі до професійності додається ще одна якість — чуйність. До аптеки приходять не лише по ліки: часто людям потрібне добре слово, увага, кілька хвилин спокійної розмови. «Дуже часто ми підпрацьовуємо психологами, — усміхається Олена. — Люди дуже відчувають наш настрій, тому ми намагаємося триматися позитивно. Є клієнти, для яких спілкування з нами іноді важливіше за саму покупку».

Змінилися й запити відвідувачів. Через постійну напругу зріс попит на заспокійливі, антидепресанти та снодійні — люди живуть у стані стресу й потребують уважної консультації.

«Без аптеки тут людям було б дуже складно. Найближчі міста — за 40 кілометрів, і до них ще потрібно дістатися», — каже завідувачка.

Залишатися в Нововоронцовці — рішення непросте. Тут її дім, родина й колектив, за який вона відчуває відповідальність. В Олени двоє маленьких дітей, і їхня безпека для неї — безумовний пріоритет. Утім, думка про людей і команду, яким вона потрібна, утримує її на місці.

«Бо тут також є люди, яким потрібна допомога», — підсумовує Олена Плевако.